Хоча й лунає звідусіль, що військовослужбовцям, з огляду на фінансовий стан
справ у Збройних Силах, у цілому сьогодні непереливки, проте читачі однієї
поважної газети нещодавно мали можливість щиро позаздрити військовикам.
Особливо тим, кого нещодавно призвали до війська, - солдатам строкової
служби. І ось чому. Розмірковуючи над прожитковим мінімумом та вмістом
споживчого кошика населення, кореспондент цього видання навела такий
красномовний, на її погляд, приклад: якщо в цей кошик пересічного українця
закладено лише 20,8 грн, то солдатів строкової служби годують із розрахунку
35 гривень на добу.

Що ж, з одного боку, це непогана реклама Українського війська та майбутньої
призовної кампанії зокрема. Мовляв, гайда до армії - там хоч наїмося! 

З другого, тема продовольчого забезпечення військовослужбовців строкової
служби вже неодноразово ставала об'єктом гарячих дискусій, адже проблем у цій
сфері вистачає. 

Ми ж поміркуємо над тим, наскільки спроможні сьогодні прохарчуватися сім'ї
тих, хто є основним кістяком нашого війська,
військовослужбовців-контрактників та молодих офіцерів? Чи можуть вони
дозволити собі витратити більше тисячі гривень (із розрахунку 35 грн на день)
на продукти харчування? 

Не так давно довелось певний час провести у Військово-медичному клінічному
центрі Західного регіону. Хворіти та лікуватись - справа не з приємних.
Пощастило в одному - сусідами по палаті виявились молодий офіцер з Академії
Сухопутних військ ЗС України та старший прапорщик Військової служби
правопорядку з Тернополя. Тож без зайвих церемоній познайомились і
розговорились. Тема - буденна: як лікуватись та чим харчуватись. Особливо в
період епідемії грипу, який, схоже, не збирається відступати просто так, як у
минулі роки.

Розмова ця наштовхнула на певні роздуми. Зокрема, про те, що грошового
забезпечення (а в молодого офіцера та старшого прапорщика із 20-річною
вислугою це близько 1600 гривень. - Прим. Авт.) тим, хто не має власного
помешкання, не вистачає не те що на продукти харчування, а навіть на предмети
першої необхідності. Щоб найняти для проживання з молодою дружиною
однокімнатну квартиру у Львові, лейтенантові потрібно викласти за неї всю
свою місячну платню. На що жити, чим харчуватися - це вже як хто може. Добре,
якщо батьки мають можливість матеріально допомогти молодій сім'ї, як у нашому
випадку із молодим офіцером. Він так і каже: невідомо, що робив би, якби не
допомога його батьків та батьків дружини.

А от інший сусід по палаті, старший прапорщик, проживає в Тернополі в
гуртожитку разом із колегою - офіцером. Так, звісно, дешевше. А його дружина
з донькою вимушена жити у батьків у селі неподалік Тернополя. Там же й
працює. Зустрічаються раз на тиждень у вихідні. За його словами, в такій
ситуації, коли батьки із села ще й допомагають продуктами харчування, його
сім'ї легше прожити матеріально. А всі негаразди та незручності - пусте.
Головне - дослужитись до права на військову пенсію та отримати за місцем
прописки в Тернополі власне помешкання. 

На думку вітчизняних експертів, на сьогодні реальна межа бідності в нашій
країні становить 1567 гривень. Тобто близько 26 мільйонів населення
знаходиться на цій злощасній межі. Скільки серед них військовослужбовців та
членів їхніх сімей, гадаю, не важко здогадатись. Адже загальновідомо, що
посадовий оклад тих, хто має намір служити за контрактом у війську, протягом
першого року становить не більше 900 гривень на місяць. Не набагато він вищий
й у тих, чия вислуга - десять та більше років. Та й чи можна назвати високим
посадовий оклад командира роти, якщо підсобний робітник на будівництві
отримує стільки ж? 

Таке порівняння, можливо, є не зовсім коректним, але воно ґрунтується на
розмові із (тепер уже, на жаль, колишнім) командиром роти матеріального
забезпечення однієї із механізованих бригад. Коли офіцер звільнився, - почав
працювати простим робітником на будівництві мобільних веж. Його заробіток та
наповнення сімейного бюджету виросли. Сім'я колишнього ротного стала
почуватися більш впевнено в життєвих буднях. І от що мене вразило під час
недавньої розмови із колишнім ротним: декотрі із товаришів по військовій
службі почали по-доброму йому заздрити.

Подумалось: наскільки все ж таки соціально непевно почувають себе сьогодні
ті, кому зі зброєю в руках доведеться в разі потреби захищати нашу землю. А
разом із ними - їхні сім'ї. Саме тепер, коли чути всілякі обіцянки
претендентів на найвищий пост у державі підвищити обороноздатність війська та
соціальний статус військовослужбовців, варто пригадати статтю 17 Конституції
України, де записано: "Держава забезпечує соціальний захист громадян України,
які перебувають на військовій службі у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях, а також членів їхніх сімей". Іншими словами
військовослужбовці та члени їхніх сімей визначені як така категорія громадян,
що підлягає державному соціальному захисту. Заперечень тут, де-юре, -
жодного. А де-факто?

Михайло ГРИНЕВИЧ

Львів

Газета "Народна Армія" 2009.12.30